Терикони вже давно стали звичним елементом ландшафту в промислових регіонах, особливо у місцях активного видобутку корисних копалин. Для більшості вони виглядають як звичайні насипи з породи, проте насправді мають складну внутрішню структуру та приховують у собі серйозні небезпеки. Як зазначається на сайті https://hkswnukraine.com.ua/shho-take-terykony/, всередині таких насипів часто міститься вугілля, сірка та інші мінерали, які здатні до окиснення та самонагрівання. Це і створює ризик самозаймання — процесу, який може тривати роками та завдавати значної шкоди довкіллю та здоров’ю людей.

Чому виникає самозаймання териконів

Самозаймання — це результат хімічних і фізичних процесів, що відбуваються у товщі породи. У більшості випадків воно зумовлене поєднанням кількох факторів:

• Наявність вугілля або вуглистих порід — ці матеріали мають властивість окиснюватися при контакті з повітрям, виділяючи тепло.
• Доступ кисню — у тріщинах та порожнинах терикону відбувається постійна циркуляція повітря, що прискорює процеси нагрівання.
• Вологість — при взаємодії води з сіркою або іншими речовинами можуть виникати реакції, які виділяють тепло.
• Відсутність контролю — покинуті терикони без нагляду поступово накопичують критичну температуру.

Цей процес може розпочатися непомітно, і навіть у холодну пору року всередині насипу можуть утворюватися зони з температурою у сотні градусів.

Наслідки горіння териконів

Проблема самозаймання териконів не обмежується самим фактом горіння. Її наслідки масштабні та багатогранні:

1. Екологічні загрози. В атмосферу потрапляють чадний газ, діоксид сірки, метан, оксиди азоту та інші токсичні сполуки. З димом і пилом на ґрунт осідають важкі метали, що погіршує родючість земель. Горіння може призвести до отруєння підземних і поверхневих вод.

2. Соціальні та медичні наслідки. Місцеві жителі страждають від забрудненого повітря, що викликає хвороби дихальних шляхів та алергії. Підвищується ризик серцево-судинних захворювань через постійне вдихання шкідливих газів.

3. Техногенні ризики. Горіння руйнує внутрішню структуру терикону, утворюючи порожнини та провали. Можливі обвали та зсуви, що загрожують інфраструктурі та людям поблизу.

Методи боротьби та профілактики

Для запобігання та ліквідації самозаймання необхідний системний підхід. Основні методи:

• Моніторинг температури. Встановлення датчиків для постійного вимірювання температури на різних глибинах допомагає вчасно виявити небезпечні ділянки.
• Ізоляція поверхні. Укриття терикону глиною, піском, щільними геотекстильними матеріалами зменшує доступ кисню та вологи.
• Ін’єкційне гасіння. Через пробурені свердловини в зони горіння подають воду, піну або спеціальні хімічні склади, що зупиняють реакції.
• Розбирання терикону. Якщо вогнище локалізоване, небезпечний матеріал видаляють і переробляють або утилізують.
• Використання інертних газів. Закачування азоту чи вуглекислого газу дозволяє витіснити кисень і зупинити процеси окиснення.

Міжнародний досвід

У багатьох країнах вже напрацьовані ефективні практики боротьби з цією проблемою. Наприклад, у Німеччині терикони рекультивують, перетворюючи їх на зелені зони або туристичні об’єкти. У Польщі активно використовують методи ізоляції та ін’єкційного гасіння, а в США деякі терикони розбирають, використовуючи породу для будівництва доріг.

Перспективи вирішення

Щоб проблема самозаймання териконів зникла, потрібна комбінація профілактики та сучасних технологій:

• регулярний моніторинг;
• законодавчі вимоги щодо догляду за відвалами породи;
• інвестиції у рекультивацію;
• співпраця з міжнародними організаціями та обмін досвідом.

Комплексний підхід дозволить не лише зменшити ризики загорянь, а й повернути території у безпечне користування, створюючи з колишніх промислових зон парки, спортивні майданчики та туристичні об’єкти.